Перші державні утворення кочовиків
Першим відомим за назвою населенням Криму були кімерійці (XII століття до н. е.), згадувані в античних джерелах Ассирії. Це були скотарські племена іранського походження. Їхнє перебування у Криму підтверджується стародавніми і середньовічними істориками, а також топонімами східної частини Криму: Кімерійські переправи, Кімерік. У середині VII століття до н. е. частина кімерійців була витіснена скіфами зі степової смуги в передгір'я і гори Криму, де вони утворили компактні поселення.
В 1 тисячолітті до н. е. у передгірному і гірському Криму, а також на південному узбережжі, мешкали таври. Від таврів походить стародавня назва гірської і прибережної частини Криму: Таврика, Таврія, Таврида. До 21 століття збереглися і були досліджені залишки укріплених сховищ і житлових споруд таврів, їхні кромлехи (кільцеподібні огорожі з вертикально поставлених каменів) і таврські гробниці — кам'яні скрині.
Новий етап історії Таврики почався з захоплення Криму скіфами. Цей період характеризувався якісними змінами у складі населення. Дані археології свідчать, що після цього основою населення північно-західного Криму були народності, що прийшли з Придніпров'я. До кінця III століття до н. е. держава скіфів значно зменшилася під натиском сарматів. Скіфи змушено перенесли столицю на річку Салгір (поблизу сучасного Сімферополя), де виник Неаполь Скіфський, або грецькою Неаполіс.
Скіфська держава в Криму існувала до другої половини III століття н. е. і була знищена готами, які з'явилися тут (за переказами, зі Скандинавії) приблизно на початку III століття.
Грецькі колонії у Криму
Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Боспорська держава.
Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Боспорська держава.
У 6 ст. до н.е. грецькі колоністи засновують на території Криму поселення Пантікапей, Керкінітида, Феодосія та кілька інших. Херсонес з’явився століттям пізніше. Але саме йому та Пінтікапею судилося стати великими центрами греків в Криму.
Згодом до Демократичної рабовласницької республіки Херсонес Таврійський увійшли землі західного Криму Керкинітіда (Євпаторія), Калос-Лімен (Чорноморське). Херсонес, розташований в межах нинішнього Севастополя, ховався за могутніми кам'яними стінами. Він був заснований на місці таврського поселення греками з Гераклеї Понтійської.
У східному Криму виникла Боспорська держава, столицею якої став Пантікапей («шлях риби») (сучасна Керч). Акрополь цього міста знаходився на горі Мітрідат, а поруч археологи розкопали кургани Мелек-Чесменській і Царський. Усередині цих курганів були виявлені кам'яні склепи — унікальні пам'ятники боспорської архітектури.
Грецькі колоністи привезли на береги Кімерії-Таврики своє мистецтво будування кораблів, вирощування винограду, оливкові дерева й інші культури, споруджували чудові храми, театри, стадіони. У Криму виникли сотні грецьких поселень — полісів. Античні греки створили великі історико-літературні твори про Крим. Евріпід на кримському матеріалі написав драму «Іфігенія в Тавриді». Греки, що жили в Херсонесі Таврійському і в Боспорі Кіммерійському, знали «Іліаду» і «Одіссею», в яких Кіммерія безпідставно характеризувалася як «сумна область, покрита вічно вологим туманом і млою хмар». Геродот у V столітті до н. е. розповів про релігійні вірування скіфів, про таврів.
У І ст. до н.е. Херсонес та Боспор підкоряються Римської імперії.
Початок та розквіт середньовіччя (3 — 13 століття)
Велике переселення народів
Велике переселення народів зачепило Крим, адже основним шляхом народів була велика степ від Монголії до Карпат, тож їх шлях звичайно проходив через північне Причорномор'я. В середині 3 ст. тут з’являються готи, які, ймовірно, були вихідцями з Скандинавії. Вони витіснили скіфів та на деякий час зруйнували Боспорську державу. В кінці 4 ст. готів з степів витіснили гуни. Але готське населення оселилось у південно-західній частині гірського Криму на багато століть вперед (їх країна відома під назвою Дорі). Кримські готи стали кращими землеробами півострова та мали добрі стосунки з Візантією. Серед них успішною була проповідь християнства, у кінці 4 ст. Іоан Златоуст надає готам свого єпископа та засновує Готську єпархію.
У кінці 4 ст. готів потіснили гуни. Це була перша поява в Криму народу з Далекого Сходу Азії, якій мав монголоїдні риси. Їх поява в Європі стала одним з вирішальних ударів, що привели до занепаду Західної Римської імперії. Найвищою могутності держава гунів отримала під час правління Атіли. Однак після його смерті в 453 році держава гунів занепадає. Частина їх племен знаходить притулок у степовому Криму. Гуни існували в кримських степах до кінця 6 ст., коли вони були приєднані до Західного тюркського каганату.
Візантія в Криму. Середньовічний Херсон
Поява готів та гунів звузила території грецького світу в Криму тільки до Херсонеса. Боспорська держава зупинила існувати після знищення гунами. Хоча в тяжкий час для імперії, на початку 3 ст. (готська навала до Риму) та на початку 4 ст. (навала гунів), римський гарнізон залишав і Херсонес.
Коли в 6-му столітті гуни втрачають силу, Рим-Візантія відновлює контроль над Боспором. Особливо роль Риму в світі посилюється під час правління імператора Юстиніана (527-565 рр.), який мріяв про возз’єднання західної та східної частини Римської імперії (і на короткий час йому вдалось це зробити). За його правління на морському узбережжі та у внутрішніх горах Криму будують цілу лінію укріплень, що повинна була захистити південний Крим від можливого натиску нових кочовиків. На морі будуються фортеці Алустон, Гурзувіти (Гурзуф), фортеця в Боспорі. Також нові захисні стіни будують у головному форпості Візантії — Херсоні (так стали називати Херсонес в середньовіччі). В 6-му столітті будуються фортеці у «печерних містах» південно-західного внутрішнього Криму: Мангуп, Ескі-Кермен, Кирк-Ор, та більш менші Тепе-Кермен, Бакла, Сюйрень.
Вторгнення хазар наприкінці 6 ст. знову звужує зону впливу Візантії тільки навколо Херсону. Вони осадили місто в 581, але не змогли взяти.
У 9 столітті закінчується влада хазар в Криму, Константинополь знову розширює свою владу на весь південний берег півострова до Керчі.
Варто відмітити, що Візантія не тільки потерпала від нашестя кочовиків, але і вміла з ними домовлятися. Звичайно це означало виплату дані, але в момент дії миру війська кочовиків могли захищати кордони візантійських територій від інших нападників. Також Візантія співпрацювала з кочовиками у торгівлі (адже всі сухопутні шляхи контролювали кочовики, а морські шляхи контролювала Візантія). Війська язичників часто брали участь у внутрішніх міжусобних конфліктах імперії (як, наприклад, руський князь Володимир допомагав Василію ІІ у боротьбі з Вардою Фокою).
Форпостом Візантії стає Херсон. Це було єдине місто з перевагою грецького населення (на південному березі півострова жили алани та готи, які теж прийняли християнство та грецьку культуру). Населення міста в цей період складає від трьох до восьми тисяч осіб. Саме цьому періоду належить більшість руїн Херсонеса, що залишились в наш час — адже місто активно будувалось. Вулиці були або вимощені бруківкою, або посипані щебенем чи керамічним боєм — тож вони були чисті та не потерпали в бруді.
В Римській імперії Херсон вважався далекою провінцією на кордоні з варварами. Сюди відправляли на заслання неугодних осіб (серед тих, хто був тут в засланні, були римський папа Мартін та імператор Юстиніан II ).
Християнство в Криму
Перші християни з’явились в Криму в найраніший час християнства. Дорогою через Крим пройшов апостол Андрій, у Херсонес був засланий папа римський Климент. Єпархія в Криму з’явилася ще до визнання християнства в Римській імперії на початку 4 ст. Проте широкого поширення християнство отримало після визнання головною релігією імперії. В візантійських містах будують храми, а за підтримки імператорської влади місія йде до варварів.
В Криму найбільш успішної християнська місія була серед готів, які сприймають християнство. Відомо, що 381 року на Константинопольському соборі брав участь ґотський єпископ Ульфіля. У 8 ст. з’являється самостійна Ґотська митрополія, яка проіснує до кінця 17 ст., коли буде об’єднана в Ґотську і Кафську митрополію.
Вважається, що під час іконоборства багато прихильників іконошанування переховувались в Криму у печерних монастирях. Деякі історики вважають, що роль захисту іконошанування серед кримських християн перебільшена. Але принаймні в житії Стефана Нового рекомендується монахам ховатися від іконоборства на околицях імперії, в тому числі він згадує Крим як безпечне для противників іконоборства місце.
У 6-8 століттях виникають печерні монастирі Качі-Кальон, Шулдан, інкерманський монастир та бахчисарайський монастир.